З настанням свободи в колишньому Радянському Союзі у людей виник великий інтерес до Слова Божого. У цей час із Заходу до наших церкв почала масово надходити духовна література. Порадившись, брати вирішили організувати виїзні бібліотечні пункти. Від Церкви на вул. Пухова, 4 було організовано чотири такі точки. Лише з читачів таких бібліотек тоді покаялися та прийшли до церкви близько двадцяти людей.

Коли розпався Радянський Союз і Україна стала незалежною, розірвалися економічні зв'язки між колишніми республіками, промисловість перебувала у стані застою, люди втратили роботу, транспорт почав працювати дуже погано, тому виникла проблема з поїздками на богослужіння. Проте з'явилася можливість орендувати приміщення культурно-просвітницьких установ. Порадившись із братами, ми вирішили організувати розбір Святого Письма спочатку на квартирах, а згодом клубі "Енергетик" на Лівому березі.

Оскільки відповідальним за членів Лівого берега був пресвітер Василенко Петро Фоміч, він і очолив цю роботу за згодою та благословенням братської ради церкви по вул. Пухова, 4

Дуже скоро стало зрозуміло, що необхідно робити і вечірні недільні збори на Лівому березі.

Таким чином ми взяли в оренду зал клубу "Енергетик". Служіння були благословенні. Приходили люди з навколишніх вулиць та будинків, почалися покаяння.

Згодом на прохання членів церкви та особливо новонавернених почали робити і ранкові богослужіння.

У цей час були висвячені нові служетиля Шевчук Анатолій Васильович - благовісник, Овчар Олександр Миколайович - диякон.

У зв'язку з тим, що відвідуваність збільшувалася, постало питання про організацію окремої церкви.

І в 1993 році на членських зборах ухвалили рішення про народження церкви "Друзі Христа". Це була одна з багатьох дочірніх церков цього "Храму Спасіння".

Наша церква дуже швидко почала рости і кількісно, ​​і духовно. Цей період був характерний тим, що каялися люди з вищою освітою, а також піднімалися душі, що відпали. Виникла потреба у власному молитовному будинку. Однак самотужки ми не могли нічого зробити. Церква посилено молилася Богові про цю потребу.

Численні звернення до влади щодо виділення земельної ділянки результату не принесли, а грошей на купівлю споруди ми не мали.

У цей час пастор Василенко П.Х. відвідав у США наших емігрантів, розповів про наше життя в Україні, і Бог поклав на серце нашим братам-землякам пожертвувати перший внесок на купівлю відповідної ділянки.

І знову церква звернулася до Господа, щоб Він показав нам це місце. І справді, після дуже активних пошуків Бог показав нам чудову садибу, розташовану у приватному секторі на березі мальовничого озера. Там жила бабуся, дочка якої працювала вчителькою і дуже не любила дітей із віруючих сімей.

Навесні 1997 року ми купили цю садибу і розпочали будівництво. Очолив його благословенний брат, відданий трудівник, нині покійний Михайло Маркович Міщенко.

Ми не мали ні лопати, ні молотка, ні цвяха. Купувати не хотіли, бо заощаджували кожну копійку. Звернулися до членів церкви і вони почали приносити і сокири, і лопати, і пили, і відра, ложки, миски, столи, стільці тощо.

Щодня на роботу приходило до 50 осіб. Тому підсобні працівники також були безкоштовні. Часто працювали навіть члени церкви. Не маючи грошей, люди приносили сережки, хрестики, каблучки з дорогоцінних металів. Це продавали та купували матеріали. Брали навіть стару цеглу, чистили та приводили в роботу.

За цей час ми пережили надзвичайні Божі благословення і рівно через рік і три місяці молитовний дім був готовий.

З 4 вересня 1998 року розпочалися богослужіння у новому приміщенні за адресою: вулиця М. Черемшини, 5.

На урочистому посвяті був брат Калінін А.М. з м. Чикаго. Ось так наша церква отримала від Господа свій "будинок". Він благословив нас. За цей час покаялося і прийняли хрещення понад двісті душ. Нині є близько трьохсот членів.

До 2002 року відповідальним пресвітером був Петро Фоміч Василенко, але, коли йому виповнилося 63 роки, він передав служіння, за згодою церкви, брату Шевчуку Анатолію Васильовичу.

За час існування нашої церкви "Друзі Христа" у церкві зросла велика група молоді, утворилося багато молодих сімей, народилися діти. Працює недільна школа, утворився хор, служіння "важким" дітям, сімейні та малі групи розбору.

По милості Господа ми живемо і радіємо спасенню!